Три роки, з 19 липня 2014 року,  молодого бориспільця Олександра Дудченка вважали зниклим безвісти в зоні АТО в районі села Маринівка Донецької області. Три роки батьки шукали, чекали та сподівалися, що їхній син живий і обов’язково повернеться. Та дива не сталося…

Коли ж надійшло повідомлення, що залишки невідомого українського воїна належать їхньому Саші, не повірили. Тому була ще одна експертиза ДНК, повторна, яка і підтвердила найгірше. Зараз йому було б лише 28.
Останки Сашки, – так називали захисника його друзі та знайомі, – знайшла група пошуковців із ворожої сторони і передала нашим – українським – представникам. Знайшли останки під Маринівкою в травні 2017 року – біля села, де він востаннє виходив на зв’язок.

«Я в армію хочу!»

Молодий чоловік народився і виріс у Борисполі, де пройшли його дитинство та юність. Був, як усі хлопці, непосидющим, допитливим, а ще справедливим.
– Яким я запам’ятала Сашу? – згадує Валентина Богдан, класний керівник. – Завжди був готовий допомогти. Треба було б прикрити собою друга – не задумався б, життя віддав… Був за справедливість. Знаєте, він з тих, хто в біді не покидає. Друзів у школі мав багато. Ніколи не була свідком, щоб із кимось сперечався, завжди мене питав: «Може, допомога потрібна, то ви скажіть… Все для вас зроблю…» Мріяв про службу в армії. Так і казав: «Я в армію хочу! Закінчу школу – служити піду!»
Після закінчення гімназії «Перспектива» хлопця призвали на строкову службу. Відслужив, повернувся, працював. Коли відбувся Євромайдан, пішов підтримати акцію протесту, став одним із активістів. Коли РФ пішла на Україну війною, повістки не чекав, а добровільно пішов до військкомату. Там його взяли на облік і призвали в 72 окрему механізовану бригаду Збройних Сил України.

«Екіпаж недорахувався трьох Олександрів»

Кілька місяців перепідготовки і от, – їхній підрозділ із позивним «Надєжда» відправляють у Донецьку область. 17 липня 2014 року вони прибувають у село Солнцево. 18 липня – в Амбросієвку. Тут окопуються, облаштовують бліндаж. А 19 липня отримують наказ збиратися на виїзд, супроводжувати колону.
– 19 липня о 4 годині ранку, – згадує Міша, бойовий побратим Олександра, – отримали наказ. Почали перевіряти БМП, а вона несправна. Видали іншу. Допоки відрами переливали солярку, колона пішла вперед. Довелось її наздоганяти. Рухалися не по основній дорозі, а манівцями. На броні їхав я, Саша Дудченко, Дзех Саша, Денис… Вийшло так, що основна колона пішла на Степанівку, а нам наказали їхали на Маринівку. Там нарвались на засаду. Через два роки після тих подій дізнався, що то був відволікаючий маневр: щоб ворог виявив нас і не помітив основної колони.
Першим впав Саша Дзех, по ньому вцілив ворожий снайпер. Він сидів біля мене, тому нас обох залило його кров’ю. Другим загинув старший лейтенант Олександр Юрченко, який сидів у башті. Потім біля мене вибухнула граната, яку випустили з підствольного гранатомета. Оглушений вибухом, кричу водію Вані: «Їдь! Куди-небудь, але їдь!!!» Куди подівся Олександр Дудченко, я не побачив, але на броні його вже не було.
Іван рвонув, я насилу втримався. Їдемо, а нам услід стріляють. Ніби відірвались. Але ж попереду блок-пост, а над ним ДНР-івський прапор. Кричу водієві: «Іване, бігом розвертайся!». Той і без мене все бачить, різко розвертається і дає по газах. Я не втримався, злетів із броні, упав на землю. Піднявся, озирнувся. БМП вже далеко, не наздогнати. А від блок-поста вже сєпари біжать до мене. Не знаю, звідки сили взялись, побіг до кукурудзяного поля, впав. За мною вороги не пішли, може, злякалися. Я відсидівся до темноти, а потім почав пробиратись до наших. Слава Богу, дійшов. У той день наш екіпаж недорахувався трьох Олександрів. Двох убили, один – до сьогодні – вважався зниклим безвісти. Ще ходили розмови, що і Денис загинув, але я його нещодавно зустрів, розмовляли, згадували, як нас обстріляли під Маринівкою.

Зниклий безвісти

Є інформація, що Олександр Дудченко не загинув, а був поранений і потрапив у полон. Можливо, про нього писав у той період російський паблік у ВК «Сводки от ополчения Новороссии»: «19.07.2014 16:25 (мск) Сводка от И. И. Стрелкова. «Сегодня на наши позиции выскочила «приблудная» БМП 72-й бригады. Сумела уйти, несмотря на два попадания из ПТР. С брони «сняли» двоих. Один был убит, второй (раненый) взят в плен. Оказался из 1-й роты 1-го батальона 72-й мех.бригады. Сказал, что у них в роте большинство солдат уверены, что скоро победят». Імовірно, що його вбили в полоні, а потім поховали біля Маринівки.
Пам’ятаю, коли зник Олександр, його батька – Дудченка Олександра Йосиповича, депутата Бориспільської міськради – певний час ніде не було видно, ні на сесіях, ні на окрузі. Як потім дізнався, він був на передовій і шукав сина. Майже три роки ні він, ні дружина не втрачали надію знайти його живим. Але дива не сталося.
1 липня 2017 року відбулось прощання з воїном, сином, братом, товаришем, побратимом… До будинку, де жив Саша, прийшло чимало людей, щоб провести його в останню путь. Церемонію відслужили в Свято-Миколаївському храмі. Заупокійне богослужіння очолив настоятель храму прот. Микола Кравчук, йому спів служили прот. Михаїл Гуменюк та прот. Михаїл Батій. Поховали Олександра Олександровича Дудченка на Алеї почесних поховань на Рогозівському цвинтарі.

Досьє
Народився Олександр Олександрович в 1988 році. Пішов на фронт добровольцем. У липні 2014 року зник безвісти. У травні 2017 року після тривалих виснажливих пошуків був знайдений поблизу с.Маринівка Донецької області.
У нього залишилися батьки та сестра.

Редакція газети «Термінал» висловлює щирі співчуття рідним Олександра. Слава нації, яка має таких синів, таких захисників! Герої не вмирають!

Сумуємо, пам’ятаємо

Олександр загинув, як герой, захищаючи рідну землю від окупанта. Він залишиться навіки у пам’яті прийдешніх поколінь мужнім захисником Батьківщини та вірним сином українського народу, який поклав своє молоде життя заради кожного з нас. Виконавчий комітет Бориспільської міської ради та депутатський корпус висловлюють щирі співчуття рідним та близьким героя. Ця болюча рана для нас не загоїться ніколи, а пам’ять про воїна-захисника житиме вічно у серцях
українців. Героям Слава!

Залишити відповідь

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я