Улюблена пора дітлахів вкрила білою ковдрою дерева, кущі, будинки, дитячі майданчики, вулиці. Тепер їм буде де погратися у сніжки, буде з чого зліпити сніговика. Я також обожнюю зиму, особливо її тендітні творіння – сніжинки, люблю спостерігати, як вони кружляють у повітрі й неквапливо падають на землю, — ніби однакові, але такі різні, не схожі одна на одну. Люблю дивитися на сліпучий блиск снігу, на візерунки, які розмальовує мороз, на вкриті інеєм гілки дерев. Матінка-природа взимку дарує нам справжню казку і так хочеться, щоб ніщо не затьмарювало її красу і враження. Ні недбалість служб, що відповідають за вчасне розчищення снігу, посипання вулиць, тротуарів, територій біля автобусних зупинок, магазинів (де утворилися ковзанки, на яких люди падають, ламають руки і ноги), які чомусь звітують про готовність до зими, а коли вона приходить, навіть не зненацька, а за календарем, показують свою неспроможність. То техніки бракує, то людей, то посипних матеріалів, щоб боротися з ожеледицею. Відмовок багато, можливо, й проблем також, але потрібно вирішувати їх заздалегідь і думати про людей, щоб вберегти від травмування. Ні нехлюйство багатьох господарів собак, які вигулюють своїх улюбленців де завгодно: і на дитячих майданчиках, і на прибудинкових територіях, і обабіч тротуарів, і біля шкіл, не прибираючи після них.
Поковзатися минулої неділі довелося і добираючись на ринок, що на Розвилці. Добре, що природа потурбувалася про людей і випав сніг, який хоч і додав роботи комунальникам, але й допоміг дещо згладити їхні недопрацювання. Проте лід, покритий снігом, щоразу нагадував про себе. По дорозі до базару мені двічі довелося допомагати людям підвестися після падіння, які обурювалися і згадували комунальників «добрим» словом.
На ринку відзначила, що збільшилося торгових місць з теплим одягом, взуттям, проте зменшилося їх у м’ясних, молочних рядах, не кажучи вже про овочеві. Саме за овочевими прилавками залишилися, напевне, найстійкіші господарі цієї продукції. Мене здивувало, що продавалися ще домашні помідори та редиска, щоправда, прикриті від морозу. «Це вже останній урожай. Учора зібрали все, що було у теплиці», — сказала пані Тетяна з Рогозова.
У м’ясних рядах відзначила, що не лише продавці замерзли, а й м’ясні продукти. Проте потішило те, що ціни тримаються на рівні попередніх тижнів. Така ж картина і у молочних рядах. «Ніби і мороз невеликий, але чомусь дуже холодно. Хоч і не стоїмо на місці, люди підходять, тож ворушимося», — бідкалася Надія Петрівна, продавчиня молочки.
А от кому було не холодно, то це продавцю дешевих пакетів, пергаменту, рукавів для випічки, скатертин, рушничків – більших і менших – із святковими написами і побажаннями, його обличчя аж пашіло. Він стояв у щільному оточенні покупців і лише встигав брати гроші за товар, просячи покупців не відходити, не оплативши його.
Не могла пройти повз прилавків із продуктами бджільництва. Завжди, коли бачу ємності з медом, що різняться між собою його консистенцією, у мене виникає безліч запитань. І що цікаво, — якщо людина займається медовою справою, а не перепродує солодкий продукт, у неї є відповіді на всі запитання. Як у пані Галини з Городища, яка розповіла, що мед у них канівський, бо вивозять туди вулики. Те, що один більше кристалізується, інший — менше, а то й зовсім ні – кожен мед має свої властивості. Однак найголовніше те, що він поживний, екологічно чистий і дуже смачний. А ще порадила при застуді, болю в горлі використовувати прополіс, який має протизапальні властивості. «Коли болить горло, візьму шматочок прополісу і смокчу, так і виліковуюся. Ви почитайте про прополіс, він дуже цілющий». Коли запитала жінку як її по батькові величати, почула: «Я вже звикла, що всі мене звуть Галиною. Розкажу вам один випадок. Коли працювала медсестрою у лікарні, всі так називали, та й я старших за себе називала на «ви», але по імені, так було у нас заведено. А одного разу прийшов пацієнт до кабінету, якого направив лікар, і запитує: «А де мені знайти Галину Іванівну?». «А хто це така – це вже я до нього, — що ви хотіли? А коли побачила направлення, зрозуміла, що це до мене». Посміялися ми з Галиною Іванівною, подякувала жінці за щирість і відвертість, за лікбез. А вже по дорозі додому обдумувала нашу розмову: можливо, і не так важливо, щоб колеги, які працюють певний час разом, зверталися один до одного по імені та по-батькові. Головне, напевне, щоб між людьми панувала атмосфера доброзичливості, взаємоповаги, довіри, ввічливості. Та й у кожному колективі, як і у кожній родині, свої правила. Хоч я сама прибічниця звернення до старших людей на «ви» і на ім’я та по-батькові, до молодших навіть у колективі та незнайомих також на «ви». І це вважаю правильним. Щоправда, часто буває, і, зокрема, на ринку, коли люди не хочуть говорити, як їх величати. Тоді доводиться підбирати інші форми звернення, такі як пане (пані), добродію, господарю.

Залишити відповідь

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я