Скажу відверто, завжди раділа зимовим канікулам. Не лише тому, що багато свят припадало на них. Чомусь вони завжди були особливими. На вулиці кучугури снігу, а ми, дітлахи, брали санчата і бігли на гірку, де вже дорослі протоптали стежки; спускалися до річки, падали у сніг, грали у сніжки, а потім щасливі поверталися додому. Ці враження залишилися на все життя. Згадалося все це, коли на зимові канікули пішов наш «Термінал». І так захотілося поринути в дитинство, знову бачити все у рожевому кольорі, довіряти усім, адже тоді здавалося, що усі говорять правду, вірити у кожне сказане слово, що ще кілька років і кілька кроків — і у нас буде щасливе майбутнє, життя розквітне, як зоряний сад. І лише згодом зрозуміла, що то були лише слова. Люди старалися, працювали, а життя покращувалося лише на йоту. Щоправда, не в усіх. Чому так? – завжди боліло мені. Так, як і болить нині мільйонам українців. Чому ми чуємо обіцянки, чому довіряємо людям, які маніпулюють нашою свідомістю, вводять нас в оману і потім відмахуються від своїх слів, навіть не вибачившись. Нищать таку багату природними ресурсами країну, ставлять на коліна працьовитих і талановитих людей драконівськими тарифами, цінами, що не відповідають рівню життя. Чи можна комусь вірити, комусь довіряти? Шукала відповіді й серед базарувальників на ринку, що на Розвилці. Цілий місяць не відвідувала ринок, не спілкувалася з людьми, тому була дуже рада бачити знайомі обличчя.

Обійшла всі ряди: м’ясні, молочні, овочеві, фруктові, з промисловим крамом. Відзначила, що багато торгових місць пустувало. Напевне, цьому сприяла погода. Потішило те, що ціни майже на всі продукти залишилися на рівні минулорічних (грудневих), за винятком цибулі, яка нині на вагу золота. Дещо збільшилися вони й на весь борщовий набір: картоплю, капусту, моркву, буряк. Однак господарі, хоч і незначно, поступалися в ціні. Як і в інших рядах, розуміючи, як непросто нині усім. «Такі платіжки за комунальні приходять, що підняти ціни не дозволяє совість, — сказала продавчиня м’яса Ольга. У приватних будинках за газ, а у багатоповерхівках за тепло. А ось у лютому ще більше порадують жителів міста. Тож поки що тримаємо ціни, але чи довго зможемо це робити? Сьогодні за «містове» заплатили, як зазвичай, а наступного разу кажуть, що подорожчає. А ще надіємося, що прийде нова влада і щось зміниться на краще. Тільки так багато претендентів у президенти, що не знаєш, на кому зупинитися. Так жити, як живемо, не можна, а вірити, що щось зроблять для людей хороше, вже не віримо».
І в цьому люди були одностайні. З ким не говорила, усі хочуть жити, а не виживати. «Поки дочекаюся пенсії, вже половину треба віддати, добре, що хоч сусіди дають у борг, а половина йде на платіжки і на хліб. Пішла до лікаря після здачі аналізу крові, а він дивиться на результати і запитує: «Ви що, взагалі м’яса не їсте, у вас дуже низький гемоглобін». А за що ж його купувати, тільки хліб, якусь крупу, овочі та іноді молоко купую, — сказала 80-річна жінка, яка навіть не назвала себе. — Не хочу, щоб хтось знав про моє нинішнє життя. Раніше, доки працювала, доки чоловік і син були, трохи краще жила, а зараз одні злидні», — розплакалася жінка. Від цієї розмови у мене стислося серце, навіть пошкодувала, що зачепила жінку за живе. І вже далі з обережністю говорила з людьми, слухала їхні невдоволення, які здебільшого говорили, що нікого з величезної кількості кандидатів не бачать на чолі держави. Що нікому не довіряють, що всі вони кажуть неправду, обіцяючи щось зробити. Що зневірилися у всіх і в усьому. Немає довіри ні до продавців, які обважують покупців, ні до медичних працівників, якими невдоволені їхні пацієнти (звісно, що не до всіх), ні до більшості депутатів, ні до керівників усіх рівнів, які живуть захмарним життям як тільки приходять до влади, ні до банкірів, які деруть величезні відсотки за кредити. Ні до колег, сусідів, навіть друзів, які можуть підвести у найбільш критичний момент. Оця людська зневіра відгукнулася болем. Хотілося заперечити, сказати, що у своїй більшості люди чесні й порядні. Не можна жити без віри й довіри. Напевне, потрібно бути дещо обачнішими, щоб нас не дурили (і сьогодні на ринку продавець сала замість 70.00, як домовлялися, на вагах виставив 80.00, проте обманути не вдалося, бо вчасно помітила), прораховувати наперед усі життєві ситуації, знати свої права і вміти захищати їх, не піддаватися на провокації, мати справу з людьми, які заслуговують на довіру. Що серед кандидатів у президенти є порядні, відповідальні люди, які, як і ми, хочуть жити у справедливій країні, яка підніметься і процвітатиме, без війни, без корупції і без брехні. І ми будемо довіряти і нашим можновладцям, і політикам, й іншим. Пишу і сама думаю про свою наївність, але дуже хочеться, щоб так було.

Свинина: биток 120-140 грн; м’якуш – 105-120 грн; сало 70-110 грн/кг

Яловичина 120-150 грн/кг

Курка домашня 80-90 грн/кг

Молоко – 18-20 грн/л

Сир кисломолочний – 70-80 грн/кг

Сметана – 70-80 грн/л

Яйця курячі домашні – 35 грн/дес.

Олія соняшникова салатна – 35 грн/л

Рижієва – 120 грн/л

Капуста – 10-15 грн/кг

Морква – 15-20 грн/кг

Буряк – 10-15 грн/кг

Картопля – 10-15 грн/кг

Цибуля – 20-25 грн/кг

Часник – 50-60 грн/кг

Паприка – 90-95 грн/кг

Зелень привозна (кріп, петрушка, кінза,

шпинат, цибуля) – 100-150 грн/кг

Печериці – 25-35 грн/кг

Яблука –5-12 грн/кг

Хурма – 20-35 грн/кг

Мандарини – 20-35 грн/кг

Апельсини – 20-35 грн/кг

Гранат – 50-55 грн/кг

Калина – 20 грн/пуч.

Залишити відповідь

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я