Завершився другий тур президентських виборів в Україні, і Центральна виборча комісія підрахувала 100% бюлетенів. Результати всім відомі, 73.22 проти 24.45% на користь нового в політичному житті обличчя. Український народ зробив свій вибір, як завжди, голосуючи частіше проти когось, аніж за. Такі вже в нас традиції: винесши на руках гетьмана на царство, ми згодом з ганьбою саджаємо його на палю. Абсолютно кожен президент, окрім сталого президентського рейтингу після обрання, автоматично отримує і антирейтинг, який з часом невпинно зростає. Втримати рівень антирейтингу будь-якому президенту надзвичайно складно, адже балансувати між запровадженням непопулярних, хоча і необхідних, реформ та популістичними кроками складніше, ніж канатоходцю над кілометровою прірвою без страховки. Кожен крок, кожен вислів і особливо невдача, — все знаходиться під мікроскопом ЗМІ, політичних опонентів та світової спільноти. Це стосується абсолютно кожного, хто обіймає найвищу посаду в нашій країні, поки політичним режимом в країні буде демократія.
На виборах президента України 2019 року ми, український народ, успішно склали іспит на демократію. Ніхто на всій планеті не скаже про фальсифікацію результатів цих виборів, не збрехавши чи не покрививши душею.
Навіть північний сусід, який розв’язав проти нашої країни агресивну війну, анексувавши частину територій, розпинаючись перед виборами з усіх пропагандистських зливних бачків про масштабну фальсифікацію і наперед оголосивши про невизнання результатів, наразі прикусив язика.
Україна, що з моменту незалежності з року в рік на виборах всіх рівнів мала шалені проблеми з фальсифікацією результатів волевиявлення народу, втерла всьому світові носа і показала приклад прозорості виборчого процесу і справжню демократію. Вперше за всі роки існування нашої держави не було масового залучення адмінресурсу; більш того, так звані «бюджетники» часто не соромились заявляти про свої політичні уподобання відкрито і не на користь діючої влади. Люди перестали боятись, люди втомились боятись і починають не тільки висловлювати свою думку відкрито, а і відстоювати її.
Всі ми спостерігаємо за протистоянням так званих «порохоботів» та фанів ЗЕ в соцмережах. В більшості випадків — це агресивна, нецензурна та образлива лайка зі звинуваченням політичних опонентів у всіх смертних гріхах.
І, якщо до завершення другого туру більше питань було до електорату діючої влади, то тепер навпаки, жовч полилась з боку програвших на адресу переможців.
Хоча переможців у цьому двобої немає, не буде і не може бути, адже ми всі різні, з різними думками, поглядами, віросповіданням та принципами. У нас різне все, окрім одного — країни. І навколо неї ми повинні об’єднатись і кожен робити свою роботу добре, а не витрачати час і сили на внутрішню колотнечу, адже нею вже скористався зовнішній ворог і неодмінно скористається знову, як тільки відчує момент найбільшої слабкості.
Північній імперії не потрібна сильна Україна, і це факт. Імперія мусить розширятись, або розвалитись. І вона робитиме все можливе, щоб втримати нашу державу в сфері своїх інтересів і контролювати, не даючи підняти голови. Вона зробить все можливе, щоб її народ, заглядаючи через паркан до нас, бачив сірість і убогість, а не заможність та добробут розвинутої європейської країни. Інше питання: чи потрібна сильна країна нам, українському народу, який віками звик страждати і скаржитись, кожен раз знаходячи завжди нове джерело своїх невдач. Чи готові ми взяти відповідальність за країну на себе, не перекладаючи її на владу. Чи готовий український народ стати владою? Ламати ми навчились, чи навчимось будувати?
Більшість жителів нашої країни є християнами і досить символічно, що завершальний тур виборів відбувся в одне з 12 головних християнських свят, у Вербну неділю. Саме в цей день Ісус в’їхав в Єрусалим на віслюкові, а народ вітав його оливковими гілками та криками «спаси нас». А вже наступного тижня, згідно легенди, месію зрадили та жорстоко вбили.
Але на третій день після вбивства спаситель воскрес із мертвих, тим самим довівши свою божественність та укріпивши віру людей. В цей день всі християни світу святкують свято Великодня або Воскресіння Христового.
Для когось це не більше, ніж гарна казка та легенда, а для когось — той супровідний маяк вдалині, що веде по безкрайніх морях життя. Хочеться вірити, що все в цьому світі відбувається не випадково і воскресіння обов’язково чекає нашу країну, адже зраду і вбивство ми вже пережили.

Залишити відповідь

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я