П’ять років тому Бориспіль сколихнула страшна звістка. Під час активної фази бойових дій на сході України над містом Слов’янськ був збитий військово-транспортний літак Ан-30б. Базувався цей літак в Борисполі, в 15-й бригаді транспортної авіації, що займає військовий сектор аеропорту. І хлопці на борту були наші, бориспільські.

В той день, 6 червня 2014 року, екіпаж літака виконував черговий розвідувальний політ над м. Слов’янськом та його околицями. Спостерігали за переміщеннями бандитських угруповань та передавали дані в штаб командування. З подібними завдання- ми згодом успішно впораються керовані дрони, але тоді, в перші місяці війни, на облавку неповороткого Ан-30б було вісім українських військових.

Удару ракети ніхто не очікував, адже літак маневрував вище, ніж могли дістати ракети доступних терористам ПЗРК. Але російський «воєнторг» працював на випередження. І в руках «донбаських трактористів» опинилася новітня російська розробка — ПЗРК «Верба», яка вражає цілі вище 6 тис. м.

Після спроб погасити палаючий двигун командир літака наказав екіпажу покинути борт. А сам залишився відводити вже майже некеровану машину від населених пунктів. Врятувалося лише троє наймолодших офіцерів, які встигли вистрибнути з парашутами. Як вони пробиралися до своїх – окрема історія із щасливим закінченням. А для Костянтина Могилка, Сергія Камінського, Павла Дришлюка, Володимира Момота та Олексія Потапенка цей політ став останнім.

Ховали льотчиків всім містом, від аеродрому до Книшового меморіального паркового комплексу труни несли на руках.

Згодом на місці їх поховання з’явився пам’ятник з літаком, що назавжди летить на бойове завдання. Іменами військових названі вулиці Борисполя та інших українських міст. Ім’я Героя України полковника Костянтина Могилка носить 5-а школа. На місці загибелі літака біля с. Пришиб було встановлено па’мятний знак, там і досі лежать просто неба залишки фюзеляжу та стійок шасі, як нагадування про події пекельного червня 2014 року.

Сьогодні на Книшовому меморіальному парковому комплексі мешканці міста, представники міської ради, громадськості та особовий склад військової частини вшанували пам’ять героїчно загиблого екіпажу.

«В той день ми вже зробили два вильоти і планували повертатися додому,— згадує трагічну подію Сергій Ніколаєв, штурман-інструктор, що перебував у складі екіпажу Ан-30б, — проте надійшов наказ на виконання ще одного польоту. Нічого надзвичайного, всі були в доброму настрої, та й висота була, за нашими даними, безпечна. Влучання ракети нас струснуло, паніки не було – було сподівання, що «вісімдесятка» вдало здійснить аварійну посадку на грунт. По-перше, літаки-«антони» мають значний запас живучості, по-друге, за штурвалом — професіонал. Ми залишили борт першими, тож я не знав, що сталося далі. Сподівався, що виживуть всі. Після приземлення згорнув парашут та зателефонував командиру в Бориспіль, надав свої координати. А сам сховався у лісочку. Потім мене розшукав вертоліт. Я просив хлопців пролетіти над місцем падіння літака, може, хтось був живий…побачивши картину катастрофи, все стало зрозуміло… А потім були упізнання, похорони… Важко було все це пережити. Тим більш, що в складі цього екіпажу я літав неодноразово, всіх добре знав і поважав».

Залишити відповідь

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я